Ореопітек
202203202203Ореопітек (†Oreopithecus (Gervais, 1872))
Ряд: Примати
Надродина: Людиноподібні (Hominoidea)
Розповсюдження: міоцен, Європа (9–7 мільйонів років тому)
Розміри: зріст 105 см, вага 30–35 кг.
Типовий представник: Oreopithecus bambolii
Ореопітек — вимерлий рід людиноподібних мавп епохи міоцену що жив на території сучасної Тоскани та Сардинії (Італія). Тоді ця місцевість була ізольованим островом у ланцюзі островів, що простягалися від Центральної Європи до Північної Африки — там, де згодом сформувалося Середземне море.
Ореопітек був одним із багатьох видів, що мігрували з Європи та заселили цей регіон. Нові дані підтвердили, що цей примат пересувався на двох ногах, проте виявилося, що його специфічний спосіб двоногого ходіння суттєво відрізнявся від такого в австралопітеків. Великий палець стопи розташовувався під великим кутом відносно інших пальців, завдяки чому стопа у вертикальному положенні слугувала своєрідною «триногою опорою», однак це унеможливлювало швидкий крок.
Коли 6,5 мільйона років тому сухопутний міст поклав край ізоляції Тоскано-Сардинського регіону, сюди проникли великі хижаки, такі як махайроди та метаілури. Унаслідок цього ореопітек, як і інші місцеві ендемічні роди, швидко вимер. З огляду на екологічну пластичність O. bambolii, зміни довкілля не вважаються достатнім поясненням його зникнення, а найімовірнішими причинами вимирання, ймовірно, стали хижацтво та конкуренція.
Ореопітека, якого часто називають «загадковим гомінідом», можна вважати ключовою фігурою, здатною докорінно змінити палеонтологічну карту. Усе залежить від того, чи є він нащадком європейських дріопітеків, чи африканських людиноподібних мавп. Деякі дослідники припускають, що унікальний спосіб пересування ореопітека вимагає перегляду загальноприйнятих поглядів на час появи прямоходіння в еволюційній історії людини, проте серед палеонтологів немає єдиної думки з цього питання. Саймонс (1960) вважав Oreopithecus тісно пов’язаним із ранньоолігоценовим Apidium — невеликим деревним антропоїдом, що мешкав на території Єгипту близько 34 мільйонів років тому. За будовою посткраніального скелета (частин тіла, розташованих нижче черепа) ореопітек демонструє виражену схожість із сучасними людиноподібними мавпами; у цьому відношенні він є найбільш «сучасним» міоценовим приматом, найближчим за характеристиками до Dryopithecus. Однак особливості його зубної системи, пристосованої до споживання листя, ставлять такий тісний зв’язок під сумнів. Деякі дослідники розглядають ореопітека навіть як безпосереднього предка людини, проте зазвичай його виділяють в окрему підродину в межах Hominidae. Філогенетичне дослідження 2023 року виявило тісний зв’язок ореопітека з гібонами але автор припустив, що це, ймовірно, зумовлено схожим способом життя (лазінням по деревах) і збереженням архаїчних ознак, а не справжньою еволюційною близькістю. Водночас було висловлено припущення, що приналежність ореопітека до родини Hominidae є малоймовірною.
Ореопітек (†Oreopithecus (Gervais, 1872))
Ряд: Примати
Надродина: Людиноподібні (Hominoidea)
Розповсюдження: міоцен, Європа (9–7 мільйонів років тому)
Розміри: зріст 105 см, вага 30–35 кг.
Типовий представник: Oreopithecus bambolii
Ореопітек — вимерлий рід людиноподібних мавп епохи міоцену що жив на території сучасної Тоскани та Сардинії (Італія). Тоді ця місцевість була ізольованим островом у ланцюзі островів, що простягалися від Центральної Європи до Північної Африки — там, де згодом сформувалося Середземне море.
Ореопітек був одним із багатьох видів, що мігрували з Європи та заселили цей регіон. Нові дані підтвердили, що цей примат пересувався на двох ногах, проте виявилося, що його специфічний спосіб двоногого ходіння суттєво відрізнявся від такого в австралопітеків. Великий палець стопи розташовувався під великим кутом відносно інших пальців, завдяки чому стопа у вертикальному положенні слугувала своєрідною «триногою опорою», однак це унеможливлювало швидкий крок.
Коли 6,5 мільйона років тому сухопутний міст поклав край ізоляції Тоскано-Сардинського регіону, сюди проникли великі хижаки, такі як махайроди та метаілури. Унаслідок цього ореопітек, як і інші місцеві ендемічні роди, швидко вимер. З огляду на екологічну пластичність O. bambolii, зміни довкілля не вважаються достатнім поясненням його зникнення, а найімовірнішими причинами вимирання, ймовірно, стали хижацтво та конкуренція.
Ореопітека, якого часто називають «загадковим гомінідом», можна вважати ключовою фігурою, здатною докорінно змінити палеонтологічну карту. Усе залежить від того, чи є він нащадком європейських дріопітеків, чи африканських людиноподібних мавп. Деякі дослідники припускають, що унікальний спосіб пересування ореопітека вимагає перегляду загальноприйнятих поглядів на час появи прямоходіння в еволюційній історії людини, проте серед палеонтологів немає єдиної думки з цього питання. Саймонс (1960) вважав Oreopithecus тісно пов’язаним із ранньоолігоценовим Apidium — невеликим деревним антропоїдом, що мешкав на території Єгипту близько 34 мільйонів років тому. За будовою посткраніального скелета (частин тіла, розташованих нижче черепа) ореопітек демонструє виражену схожість із сучасними людиноподібними мавпами; у цьому відношенні він є найбільш «сучасним» міоценовим приматом, найближчим за характеристиками до Dryopithecus. Однак особливості його зубної системи, пристосованої до споживання листя, ставлять такий тісний зв’язок під сумнів. Деякі дослідники розглядають ореопітека навіть як безпосереднього предка людини, проте зазвичай його виділяють в окрему підродину в межах Hominidae. Філогенетичне дослідження 2023 року виявило тісний зв’язок ореопітека з гібонами але автор припустив, що це, ймовірно, зумовлено схожим способом життя (лазінням по деревах) і збереженням архаїчних ознак, а не справжньою еволюційною близькістю. Водночас було висловлено припущення, що приналежність ореопітека до родини Hominidae є малоймовірною.

-797x638.jpg)